До уваги Батьків

    Виховує все: люди, речі, явища, але на першому місці батьки й педагоги. Учити жити — це значить передавати із серця в серце моральні багатства. І передає ці багатства той, хто з колиски пестить дитину, хто дбайливою рукою підтримує її перший крок, хто веде її за руку першою стежинкою життя. Це мати, батько, вчитель. Виховання починається із дня народження. Перше, із чого дитина починає пізнавати світ, — це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. З усього цього складається перше уявлення про добро і зло. У сімейному вихованні вирішальну роль відіграє морально-етичне обличчя батьків. Могутньою виховною та облагороджуючою силою для дітей сім'я стає тільки тоді, коли батько і мати бачать високу мету свого життя, живуть в ім'я високих цілей, що збільшують їх в очах дитини. Турбота батька і матері про здорову сім'ю. Справжня мудрість вихователя — батька, матері — в умінні дати дитині щастя дитинства — це спокійне домашнє вогнище. Сім'я — це первинний колектив українського суспільства. Чи почуває дитина, що блага її життя — наслідок великої праці батьків, турботи люблячих її людей? Адже без них, без їхньої праці і турботи вона просто не могла б існувати. Тут криється велика небезпека — виростити людину егоїстичну, яка вважає, що головне — її особисті потреби, а все інше — другорядне. Я бачу лише один шлях: учити дитину робити добро для нас, батьків, вихователів; учити дітей розуміти й переживати всім серцем, що вона живе серед людей і що найглибша людська радість — жити заради когось. Готових рецептів сімейного виховання немає.Є люди, здатні тільки родити, але не здатні по-справжньому народжувати. Повнокровна й гармонійна особистість народжується материнською і батьківською мудрістю. Народження людини — велике і важке діяння, щаслива і складна праця, яка називається вихованням. Щоб виховати дитину, слід дотримуватися правил у реалізації своїх сімейно-побутових педагогічних функцій.

 

 

 • Встановлювати і дотримуватись загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (праці, навчання, дозвілля, відпочинку), практикувати визначення кожному членові сім'ї його обов'язків, контролювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, внутрішньосімейні плани тощо.
• Постійно тримати в полі зору шкільне життя дитини, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, інтересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення.
• Знати товаришів своєї дитини, зони її неформального спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні життєві орієнтири.
• Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлення до свого здоров'я, розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм пристарілим батькам і родичам, дітям, усім нужденним людям, утримувати свою сім'ю.
 • Компетентно й педагогічно грамотно обговорювати з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркомани, алкоголіки), перша інформація повинна надійти від батьків, а не від компанії. • Обмежувати доступ дітей до інформації, що популяризує проституцію, наркоманію.
• Розвивати і заохочувати самостійність у дітей, уміння відстоювати свою позицію. • Підтримувати постійний зв'язок зі школою.
• Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовнішні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речовин.
• Бути готовими до прийняття певних «дисциплінарних» рішень щодо обмеження непродуктивного» часу життя дитини і контактування її з «підозрілими» товаришами.

 

 

    Сім'я для дитини — перший і найважливіший соціально-педагогічний інститут. Сім'я закладає систему відносин дитини з близькими дорослими, особливості спілкування, способи та форми спільної діяльності сімейні цінності й орієнтири. Більшість звертань до педагога і психолога пов'язані із проблемам, що виникають у процесі виховання. Звичайно, не завжди ці озвучувані проблеми відбивають справжній стан дитини в сім'ї і навіть зміст звернення за консультацією.
 Запити батьків, що потребують консультацій фахівця, мають кілька основних напрямків.
Перше — проблеми, пов'язані з вихованням дітей.
Друге — проблеми, зумовлені труднощами в розвитку та навчай дітей.
Третє — інтерес батьків до наявних у дітей здібностей; до особливостей підліткового віку. Велика група проблем обумовлена необхідністю прийняття сім'єю рішення про подальші перспективи розвитку дитини про її професійне самовизначення.
Четверте — особистісні проблеми дітей і підлітків, міжособистісну взаємодію в сім'ї та найближчому оточенні. Консультація для батьків агресивних дітей

 

 

приймайте дитину такою, яка вона є;
 • висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;
• розширюйте кругозір дитини;
• включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимісти у виконуваній справі;
• ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.
• Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота яка тільки може бути в батьків і вчителів. Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися! Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.

 

 

• приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися;
• розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;
• з розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини, не висміюйте її і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;
 • заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.

Консультація для батьків, діти яких схильні до брехні
Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:
• частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;
• якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з'ясувати причину неправди;
• знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв'язати цю проблему;
• не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.

 

 

 Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища. Не існує поганих і хороших емоіцій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись, до доступних їй рівнів організації емоційної сфери. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій. Потрібно навчити дитину усвідомліювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття. Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

 

 

• Спілкування на рівних. Рівень очей.
 • Попросити дитину вас чому-небудь навчити.
 • Запитувати в дітей поради.
• Цікавитися планами дитини та їх враховувати.
• Запитувати в дитини дозволу і стукатися до неї в кімнату.
• Просити допомоги в чому-небудь. Після цього не критикувати.
 • Давати посильні доручення.
 • Схвалення взагалі (у цілому).
• Підтримка у важкій ситуації (навести приклад із власного життя знайти три позитивних моменти — оптимістичний погляд на життя).
 • Не сюсюкати з дитиною. Розмовляти як з дорослим.
• Зустрічати як кращого друга і проводжати.
• Якщо ви не праві, просіть вибачення.
• Дозволяйте дитині виражати свої почуття і діліться своїми.
• Дозволяйте робити дітям помилки і зустрічатися з їхніми наслідками (негативний досвід — це теж досвід).
• 100 %-ва увага мінімум 15 хвилин щодня.
• Концентруйте увагу не на помилці, а на тому, як вийти зі складної ситуації.
 • Тілесний контакт 2—3 рази на день мінімум. «Як почути свою дитину» (що батьки не повинні робити)
 • Накази, команди, що заперечують почуття. (Дитина плаче, розбила коліно, дорослі: «Припини плакати!» — образа в дитини гарантована.) • Попередження, застереження, погрози. («Якщо ти ще раз упадеш у цю калюжу...».)
• Моралі, проповіді («Учитися — це твій обов'язок» і т. д. Такі моралі викликають нудьгу, а потім і агресію).
 • Поради і готові рішення («Я б на твоєму місці...»). Такі поради дратують дитину.
 • Докази, нотації та висновки («У твоєму віці треба б знати...»). Нотації приводять до бажання боротьби і помсти.
• Критика, догани, обвинувачення («Усе через тебе...») приводять до уникання невдачі, низької самооцінки.
• Оціночна похвала (не хвалити, а говорити: «Я вважаю тебе...», «Мені подобається...»).
• Обзивання і висміювання (навіть жартівливі).
• Здогади та інтерпретація.
• Випитування та розслідування.
• Співчуття на словах, чутки.
• Віджартування, відхід від розмови.

 

 

Дитина формується під впливом того оточення, в якому зростає.
Дитина, що зростає в оточенні критики, навчається засуджувати.
Дитина, що зростає в оточенні ворожості, стане агресивною.
Дитина, що зростає в страху, буде всього боятися.
Дитина, що зростає в оточенні жалості, навчиться співчувати самій собі.
Дитина, що зростає в оточенні глузувань, стане сором'язливою і боязкою.
Дитина, що зростає в атмосфері заздрості, заздритиме.
Дитина, що зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою у собі.
Дитина, що зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терплячою.
Дитина, що зростає в атмосфері любові, навчиться любити.

Дитина, що зростає в оточенні схвалення, навчиться подобатися самій собі.
Дитина, що зростає в атмосфері визнання, навчиться бути цілеспрямованою.
Дитина, що зростає в атмосфері великодушності, буде щедрою.
Дитина, що зростає в оточенні чесності та справедливості, навчиться бути правдивою і справедливою.

 

Поради для батьків

 

Початок навчання дитини у 1- му класі – це дуже відповідальний і досить складний період у житті дитини.

Адже дуже багато змін відбудеться у її житті : з’являться нові знайомства, як з однолітками, так і з дорослими; нові взаємовідносини; нові обов’язки. Ваша участь і ваш інтерес позитивно позначаться на розвитку пізнавальних здібностей дитини. Ці поради для вас!

 

Рекомендації для батьків з питання виховання і підготовки дитини до школи

 

Треба знайти золоту середину, щоб з одного боку, допомогти  дитині  прийти в школу підготовленим, а з іншого боку, не перестаратися, важкими  і довгими вправами не відбити бажання вчитися.

Учіть малят ділитися з  вами, самі діліться з ним цікавою, пізнавальною інформацією.

Щоб дитя не виросло брехуном, перше  і основне, що потрібно робити  батькам – ніколи його не обманюйте. Обіцяли – зробіть. Виховання прикладом надійніше  за  виховання  одними словами.

Не  створюйте негативної установки  по  відношенню  до майбутнього навчання в школі. Не укріплюйте її своїми невдоволеними зауваженнями: «Це  я з тобою няньчуся,  а  в школі  з  тобою  ніхто так носитися не буде», «знову відволікаєшся. Ось в  школі  поставлять тобі  2  по  поведінці,  а  з  двієчниками ніхто не дружить».  Чи варто дивуватися,  якщо  дитя, ще жодного разу  не побувавши  в школі, твердо знає, що йти туди йому зовсім  не хочеться.

Батьки повинні виховувати  в дитини відчуття відповідальності за те, що вона робить. Якщо  у неї  є таке відчуття, це запорука успіху  в  навчанні  і житті.

 Не залякуйте дитину.  Не треба ставити жодних умов. Це привчає її займатися лише ради чогось. Бажання вчитися  повинне  постійно  залишатися насущною необхідністю. Учення зі страху  бути покараним приводить до відрази у здобутті знань та до школи.

Знайдіть спосіб зацікавити майбутнього  першокласника  в навчанні,  хай він приносить йому радість. Дуже корисно розмовляти з ним, як з рівним, якби радячись.

Хваліть дитину, якщо вона на це заслуговує. Показуйте, що вона багато на що здатна, і ви вірите в її сили. Це надихатиме до нових досягнень. Виключіть зі свого спілкування образи типа  "нетяма". Адже дитина може вам  повірити.

Про шкоду тривалого перегляду  телепередач, гри  "на  комп'ютері" знають  все від малого до старого. Можна  зробити  цю  невід'ємну  і улюблену  практично всіма  дітьми  частина нашого життя способом заохочення  за успіхи і досягнення.

На окрему увагу заслуговує режим  дня. Дуже  важливо  правильно  розподілити час  навчання  і  відпочинку, оскільки  причиною проблем  з  навчанням,  поведінкою є підвищена стомлюваність, неможливість тривалої концентрації уваги.

Успіхи дитини в школі багато в чому залежать від того, як вона вміє організовувати своє робоче місце. Ви можете зробити цю нудну процедуру привабливішої. Заздалегідь підготуйте в сім'ї робоче місце для неї: хай вже зараз буде свій робочий стіл, свої ручки і олівці.

Привчайте  малюка правильно реагувати на невдачі,  негаразди,  провали,  помилки.

Зі вступом до  школи в  житті  вашої  дитини  з'явиться  людина  авторитетніша,  ніж  ви.  Це  вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

Ваша мова має бути прикладом для наслідування. Чим більше Ви спілкуєтеся з дитям, тим багатше і колоритніше буде словник, тим більше набуває навиків спілкування.

Самий кращий спосіб зацікавити дитя читанням - показати йому, що картинки-слова розповідають історію, а історії можна знати, лише щодня читаючи. Читання і обговорення показує, чи розуміє Ваше дитя сенс прочитаного. Обов’язково читайте самі!!!!!!!!!!

Поважайте в дитині індивідуальність, неповторність. Не заставляйте її робити саме так, як ви вважаєте потрібними. Дайте свободу самостійного вчинку.

Успіхи дитині в школі залежать від ВАС!

                                               

Як підготувати дитину до школи

Перш за все, батьки повинні звертати увагу на психологічний стан їхньої дитини, пояснити їй, що в школі вони дізнаються багато цікавого, нового, зустрінуть нових друзів. Слід звернути увагу на те, як дитина вміє робити елементарні висновки, пояснювати прості ситуації. Дуже важливо, щоб дошкільнята мали добре розвинену дрібну моторику пальців, творчо підходили до простих завдань і хоча б розрізняли букви або вміли їх називати.

Звичайно, батьки мають право обирати вчителя, так само, як і навчальних заклад, у якому буде навчатися їхня дитина. Вибір вчителя завжди є суб’єктивним (щось чули про вчителя від інших, подобається візуально, гарні успіхи в попередніх випусках), але в ідеалі, батьки мали б мати якусь можливість поспілкуватися наперед і зрозуміти, чи співпадають їхні погляди у вихованні дітей.

 Перш за все, спостерігати за змінами настрою дитини. Якщо дитина хоче йти до школи, має бажання дізнаватися щось нове, приходить і розказує з захопленням про те, що відбувалося у школі, то їй цікаво і добре. Якщо ж навпаки, то слід зразу ж шукати причину цього. І в першу чергу, потрібно звертати увагу на взаємовідносини з іншими дітьми.

Зі самого початку стосунки вчителя і батьків мають формуватися на співпраці, а не на обов’язках. В обов’язки вчителя не входить розповідати про дитину, якщо це не стосується якихось випадків, що шкодять життю дитини або інших учнів. Але діти всі різні, і під час роботи виникають ситуації, які можуть перерости у проблеми. Вчитель має спілкуватися з батьками для того, щоб діти легше звикали до школи, щоб швидше вирішувалися усі проблеми, не допускаючи до тупику.

Найбільше, що потрібно у стосунках вчителя і батьків – це взаєморозуміння. В ідеалі, батьки мають допомагати дітям долати труднощі шкільного життя, а не робити з перших труднощів своїх дітей великі проблеми для всіх.

Труднощі виникають тоді, коли є невідповідність вимог вчителя і батьків до учня. Батьки і вчитель мають бути однодумцями і спілкуватися між собою щодо вимог у навчанні і вихованні. Для цього існують батьківські збори, де вирішують проблеми, які виникають у процесі навчання.

Шкільний психолог потрібен тоді, коли дитині важко адаптуватися у колективі, якщо дитина з різних причин не хоче відвідувати школу, якщо у дитини з’являється страх перед вчителем або іншими школярами.

Найважливіше у житті батьків першокласника – запастися терпінням, тому що в житті їхньої дитини починається важкий період, де потрібно вчитися багато працювати, слухати, зрештою, довго сидіти на одному місці, сприймаючи при цьому багато нової інформації. Потрібно вчитися не загострювати ситуації, що склалися, а навпаки, допомогти дитині з них вийти.

 

Підготовка дитини до школи (рекомендації для батьків)

1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.
4. Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев’ятій годині вечора, вставати о сьомій годині ранку).

6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).

7. прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.

8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

9. У будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

10. Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

 

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

ПО ПІДГОТОВЦІ РУКИ ДИТИНИ ДО ПИСЬМА

З чого починати? Звісно з навчання письма – важливий крок у розвитку дитини. Його не можна розглядати ізольовано , а лише у взаємозв’язку з розвитком усного мовлення. І це невипадково, адже письмо , як і слухання й говоріння, є одним із видів мовленнєвої діяльності. Процес письма постійно супроводжується усним мовленням, оскільки дитина диктує собі те, що має записати. Якщо дошкільник має певні вади у вимові окремих звуків, це в майбутньому може негативно позначитися на письмі – спричинятиме помилки та пропуск і заміну літер. Тому розвиток усного мовлення є одним із пріоритетних напрямків підготовки руки дитини до письма.

Дослідження науковців свідчать про те, що рівень розвитку мовлення дітей залежить від ступеня сформованості дрібної моторики пальців рук. Недарма народна педагогіка впродовж багатьох століть зберігає значну кількість фольклорних творів, використання яких супроводжується активними рухами: «Сорока-ворона», «Пальчику,пальчику», «Горошок, бобошок» тощо.

Рухи пальців і кисті руки розвиваються в дитини поступово протягом усього дошкільного життя. Однак, на момент вступу дитини до школи не завершується процес закостеніння пальців кисті руки. Цим пояснюється невпевненість у рухах, дрижання пальців під час проведення прямих ліній, написання овалів та напівовалів, швидка втомлюваність. Труднощі, з якими стискається дитина під час письма, викликають у неї негативне ставлення до цієї діяльності. Тому дитина, яка робить лише перші кроки в набутті графічної навички письма, потребує постійної допомоги дорослого, адже саме він має перетворити складну для дитини діяльність на цікаву гру. Із чого тренування, з розминки, зі своєрідної зарядки для пальчиків. Ось наші рекомендації.

«БУДУ ВПРАВНИМ МУЗИКАНТОМ»- імітація гри на різних музичних інструментах (піаніно, скрипка, гітара, балалайка, бубон, флейта, сопілка, баян).

«ПАЛЬЧИКИ КРОКУЮТЬ» – імітація рухів для вимірювання довжини стола.

«УПІЙМАЮ – НЕ ВПУЩУ» – захопити і утримувати пальчиками будь-який предмет, іграшку.

«ПІДЙОМНИЙ КРАН» – перенести будь-який предмет кінчиками пальців з одного місця на інший.

«НАНИЖУ НАМИСТЕЧКО» – нанизати на ниточку намистинки.

«УМІЛІ РУЧКИ» – імітація рухів , які виконуються під час певної роботи ( як бабуся ліпить вареники, як дідусь пиляє дрова, як мама пришиває ґудзик, як тата керує машиною).

«ПАЛЬЧИКИ ТАНЦЮЮТЬ» – імітація пальчиками танцювальних рухів на столі.

Під час проведення тренувальних вправ слід пам’ятати, що вправляння стає цікавішим і ефективнішим, якщо набуває творчого характеру. Додавши трішки фантазії, руки дитини можна легко перетворити на казкових персонажів ( лисичку, зайчика, вовка), на різноманітні предмети (будиночок, стіл, човник ). Якщо ще й вивчити вірш і розіграти його за допомогою рук, то вже ніхто не згадає, що пальчикова гімнастика – це необхідна підготовча вправа для письма, оскільки дії з руками стають самостійними і мотивованими, підтримуються внутрішнім інтересом дитини до участі у своєрідній пальчиковій драматизації.

Після гімнастики слід виконати основні вправи – вправи з письма. Варто пам’ятати , що їх тривалість не повинна перевищувати 5 хвилин. Завдання батьків чи педагога під час організації та проведення їх полягає в пошуку додаткових стимулів, які б викликали в дітей інтерес і бажання виконувати непрості завдання. Таким стимулом , безперечно, можуть стати художні твори. Використання дитячої літератури в процесі підготовки до письма є необхідним засобом навчання, оскільки в школі під час виконання письмових вправ від дітей вимагається вміння уважно слухати, запам’ятовувати і відтворювати на папері сприйняту інформацію. Ось чому й підготовчі вправи з письма для дітей дошкільного віку повинні мати комплексний характер для розвитку всіх необхідних навичок.

 

Консультація для батьків: «Психологічна готовність

дитини до навчання у школі»

«Роки чудес» – так називають дослідники перші п’ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школизалежить передусім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми. Отже, перед психологамистоїть завдання розробки критеріїв і показників саме психологічної готовності дітей до навчання.

Особливої уваги потребують так звані «домашні діти», які не відвідували дитячий садок. Вони, як правило, менш комунікабельні, важче встановлюють контакти з учителем та однолітками, не дуже комфортно почуваються в колективі, бояться залишатись у школі без батьків.

Часто батьки, а іноді й учителі, вважають основними показниками готовності до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності. Компоненти психологічної готовності:

- мотиваційний;

- інтелектуальний;

- вольовий;

- емоційний;

- особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

1) Ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов’язкового відвідування школи прагне занять специфічно шкільного змісту;

2) Виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про підготовку до школи;

3) Відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки (дисципліни);

4) Віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочення, характерними для безпосередньо-особистісних відносин (солодощі, подарунки);

5) Визнає авторитет учителя.

При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів навчання.

 

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:

1) Обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

2) Рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.

Проводячи корекційну роботу з інтелектуально непідготовленими дітьми, необхідно використати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам’ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри. Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів. Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переж